Мінюст зазначив, що положення Закону не зобов’язують виконавця пересвідчуватись в законності вчинення нотаріусами виконавчих написів.
Щодо питання, порушеного у листі Асоціації приватних виконавців України від 18.01.2022 № 21.
Порядок примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) регламентовано Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону, а також рішеннями, які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону).
Відповідно до статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Статтею 18 Закону визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і ним Законом.
Перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню, виконавчих документів визначено статтею 3 Закону. Так, відповідно до Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси. Згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172). При цьому зазначаємо, що згідно з положеннями статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія оскаржується до суду.
Разом з цим зауважуємо, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону). Відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
Перед відкриттям виконавчого провадження виконавець зобов'язаний перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим статтею 4 Закону.
Водночас положення Закону не зобов’язують виконавця пересвідчуватись в законності вчинення нотаріусами виконавчих написів.
Питання щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішуються в судовому порядку. У разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавче провадження підлягає закінченню відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 40 Закону).
Роз'яснення доступне за посиланням.