Асоціація приватних виконавців України вважає, що невизначеність понять «несанкціоноване втручання», «несанкціонована діяльність з реєстрами» та «несанкціоновані дії з інформацією, вчинені особою, яка має право доступу до неї», та встановлення відповідальності за такі дії без чіткого розкриття поняття складу злочину створює надзвичайно великі ризики для діяльності осіб, які у своїй професійній діяльності використовують такі реєстри.
13.03.2024 № 52/01-14
Щодо проєкту Закону
(рестр. № 10242 від 09 листопада 2023 року)
Користуючись нагодою, Асоціація приватних виконавців України засвідчує Вам свою високу повагу та висловлює сподівання на підтримку і конструктивну співпрацю у сфері примусового виконання рішень та розвитку правової держави.
У Верховній Раді України на розгляді перебуває проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації, що оброблюється в публічних електронних реєстрах та посилення кримінальної відповідальності під час дії воєнного стану за кримінальні правопорушення у сфері використання інформаційно-комунікаційних систем», зареєстрований за №10242 від 09.11.2023 (далі - Законопроєкт), прийнятий за основу 16.01.2024 за висновком Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, з урахуванням окремих зауважень та пропозицій Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.
Асоціація приватних виконавців України (далі - АПВУ) уважно розглянула текст Законопроєкту та супровідні документи до нього, а також документи, пов’язані із роботою по Законопроєкту і в цілому підтримує його основну ідею щодо необхідності приведення законодавства про кримінальну відповідальність України у відповідність до Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Однак, вважаємо що прийняття Законопроєкту у запропонованій редакції нівелює принцип юридичної визначеності як складової принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України, що унеможливлює досягнення мети (цілей і завдань) Законопроєкту, у зв’язку з чим АПВУ висловлює підтримку на користь зауважень та пропозицій щодо тексту поданого Законопроекту, викладених у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.
Пояснювальна записка до Законопроєкту визначає його метою встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації, що оброблюється в публічних електронних реєстрах та посилення кримінальної відповідальності під час дії воєнного стану за кримінальні правопорушення у сфері використання інформаційно-комунікаційних систем.
АПВУ цілком підтримує висловлену Міністерством юстиції України позицію з приводу правової невизначеності у Законопроєкті таких понять, як «несанкціоноване втручання», «несанкціонована діяльність з реєстрами» та «несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», та відсутності в них конкретних ознак об’єктивної сторони такого правопорушення.
Визначення таких понять було б доцільним на стадії ухвалення Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю в умовах дії воєнного стану» №2149-IX від 24.03.2022.
Імперативними приписами статті 3 Закону України «Про правотворчу діяльність» встановлено, що правотворча діяльність здійснюється відповідно до принципів:
1) верховенства права, що включає, але не виключно, принципи законності, юридичної визначеності, запобігання зловживанню повноваженнями, рівності перед законом та недискримінації, доступу до правосуддя;
2) пріоритетності утвердження та забезпечення прав і свобод людини, дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини;
3) демократичності;
4) пропорційності;
5) необхідності та обґрунтованості;
6) системності;
7) наукового забезпечення;
8) ресурсної забезпеченості.
Окремо варто звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), в яких було констатовано порушення Україною положень Конвенції, у тому числі, з огляду на застосування положень закону, який не відповідає критерію «якість закону».
Так, у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11, п. 52) Суд акцентував увагу на тому, що «закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними – за потреби, за відповідної консультації – передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (рішення у справах Rekvenyi v. Hungary [ВП], заява № 25390/94, п. 34; Rotaru v. Romania [ВП], заява № 28341/95, п. 55; Maestri v. Italy [ВП], заява № 39748/98, п. 30).
У справі «Редакція газети «Правоє дєло» та «Штекель проти України» (заява №33014/05, п.п. 51, 52) Суд наголосив на тому, що саме законодавство повинно відповідати певним умовам «якості», зокрема, норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він повинен бути здатен – за потреби й за відповідної консультації – передбачати тією мірою, що є розумною за певних обставин, наслідки, які може потягнути його дія.
Отже, Закон має відповідати вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити – тією мірою, що є розумною за цих обставин – наслідки, до яких може призвести ця дія.
Суб’єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок ухвалення «неоднозначних» актів законодавства, особливо, якщо акт передбачає можливість обмеження прав особи, відтак, підлягають виправленню позиції, що можуть привести до негативних наслідків, зумовлених прийняттям акта, що містить норми права, які не відповідають критерію «якість закону».
У розумінні приписів частини п’ятої статті 4 Закону України «Про правотворчу діяльність» приватні виконавці, як учасники правотворчої діяльності, є заінтересованими особами, на яких вплине прийняття (видання) вищевказаного Законопроєкта з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У свою чергу, імперативними приписами статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Отже, приватні виконавці, як суб’єкти, уповноважені державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, під час виконання рішень мають право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних, а також уповноважені на вчинення певних реєстраційних дій у реєстрах.
Правові підстави порядок доступу приватних виконавців до електронних державних баз даних та реєстрів прямо передбачено Законами України та іншими нормативно-правовими актами, зокрема: Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про іпотеку» та іншими. Порядок доступу приватних виконавців до електронних державних баз даних та реєстрів окремо встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Таким чином, користування певними базами даних, єдиними та державними реєстрами є невід’ємною частиною діяльності приватного виконавця під час виконання його професійних обов’язків, спрямованих на забезпечення примусового виконання рішень. Більше того, отримання певних відомостей та здійснення окремих реєстраційних дій є прямими обов’язками виконавця, невиконання яких тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Саме у спосіб безпосереднього доступу до електронних баз даних та реєстрів здійснюється розшук боржників – юридичних осіб; розшук належного боржнику майна, право власності (спеціальне майнове право) на яке підлягає державній реєстрації; розшук майна боржника, що перебуває в інших осіб; виявлення частки учасника товариства; встановлення наявності/відсутності осіб, які заявляють право на майно боржника, як на спільну сумісну власність; вчинення дій щодо реєстрації обтяження та/або припинення обтяження майна, отримання інформації про місцезнаходження/реєстрації (місцепроживання) боржника та у передбачених законом випадках, інших зареєстрованих осіб; отримання інформації про зміну даних осіб (найменування, прізвища, ім’я, по батькові тощо), а також отримання інших відомостей, необхідних для належного виконання покладених державою обов’язків.
Приватні виконавці вчиняють дії та використовують відомості державних баз даних та реєстрів, доступ до яких надано в порядку встановленому законом для належного виконання професійних обов’язків, на всіх стадіях виконавчого провадження – від прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження і до його завершення. Усі дії приватних виконавців, пов’язані з доступом до відповідних реєстрів, отриманням відомостей та здійснення реєстраційних дій, відбуваються з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» та інших нормативно-правових актів, якими врегульовано питання інформаційної безпеки та порядку доступу до інформації, що міститься, зокрема в публічних електронних реєстрах.
Таким чином, діяльність приватних виконавців, пов’язана з безпосереднім доступом до державних баз даних та реєстрів при виконанні професійних обов’язків, є такою, що здійснюється відповідно до вимог закону, особами, яким надано таке право та з дотриманням порядку доступу до цієї інформації, установленого відповідно до законодавства.
Однак, невизначеність понять «несанкціоноване втручання», «несанкціонована діяльність з реєстрами» та «несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», та встановлення відповідальності за такі дії без чіткого розкриття поняття складу злочину створює надзвичайно великі ризики для діяльності осіб, які у своїй професійній діяльності використовують такі реєстри, зокрема, упереджене ставлення з боку правоохоронних органів, висування безпідставних, необґрунтованих підозр та обвинувачень через відсутність чітко сформульованих ознак об’єктивної сторони правопорушення.
З огляду на наведене, АПВУ в цілому підтримує основну ідею Законопроєкту щодо необхідності приведення законодавства про кримінальну відповідальність України у відповідність до Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Однак, констатуємо, що положення Законопроєкту потребують доопрацювання, зокрема, в частині визначення зазначених вище ключових понять, а також в частині відповідності принципу справедливості, виявом якої є питання відповідності покарання вчиненому злочину.
З повагою
Голова Асоціації приватних виконавців України
Оксана РУСЕЦЬКА
Повний текст листа:
Голові Комітету
Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності
Сергію ІОНУШАСУ
13.03.2024 № 52/01-14
Щодо проєкту Закону
(рестр. № 10242 від 09 листопада 2023 року)
Шановний Сергію Костянтиновичу!
Користуючись нагодою, Асоціація приватних виконавців України засвідчує Вам свою високу повагу та висловлює сподівання на підтримку і конструктивну співпрацю у сфері примусового виконання рішень та розвитку правової держави.
У Верховній Раді України на розгляді перебуває проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації, що оброблюється в публічних електронних реєстрах та посилення кримінальної відповідальності під час дії воєнного стану за кримінальні правопорушення у сфері використання інформаційно-комунікаційних систем», зареєстрований за №10242 від 09.11.2023 (далі - Законопроєкт), прийнятий за основу 16.01.2024 за висновком Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, з урахуванням окремих зауважень та пропозицій Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.
Асоціація приватних виконавців України (далі - АПВУ) уважно розглянула текст Законопроєкту та супровідні документи до нього, а також документи, пов’язані із роботою по Законопроєкту і в цілому підтримує його основну ідею щодо необхідності приведення законодавства про кримінальну відповідальність України у відповідність до Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Однак, вважаємо що прийняття Законопроєкту у запропонованій редакції нівелює принцип юридичної визначеності як складової принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України, що унеможливлює досягнення мети (цілей і завдань) Законопроєкту, у зв’язку з чим АПВУ висловлює підтримку на користь зауважень та пропозицій щодо тексту поданого Законопроекту, викладених у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.
Пояснювальна записка до Законопроєкту визначає його метою встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, збут або розповсюдження інформації, що оброблюється в публічних електронних реєстрах та посилення кримінальної відповідальності під час дії воєнного стану за кримінальні правопорушення у сфері використання інформаційно-комунікаційних систем.
АПВУ цілком підтримує висловлену Міністерством юстиції України позицію з приводу правової невизначеності у Законопроєкті таких понять, як «несанкціоноване втручання», «несанкціонована діяльність з реєстрами» та «несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», та відсутності в них конкретних ознак об’єктивної сторони такого правопорушення.
Визначення таких понять було б доцільним на стадії ухвалення Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю в умовах дії воєнного стану» №2149-IX від 24.03.2022.
Імперативними приписами статті 3 Закону України «Про правотворчу діяльність» встановлено, що правотворча діяльність здійснюється відповідно до принципів:
1) верховенства права, що включає, але не виключно, принципи законності, юридичної визначеності, запобігання зловживанню повноваженнями, рівності перед законом та недискримінації, доступу до правосуддя;
2) пріоритетності утвердження та забезпечення прав і свобод людини, дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини;
3) демократичності;
4) пропорційності;
5) необхідності та обґрунтованості;
6) системності;
7) наукового забезпечення;
8) ресурсної забезпеченості.
Окремо варто звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), в яких було констатовано порушення Україною положень Конвенції, у тому числі, з огляду на застосування положень закону, який не відповідає критерію «якість закону».
Так, у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11, п. 52) Суд акцентував увагу на тому, що «закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними – за потреби, за відповідної консультації – передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (рішення у справах Rekvenyi v. Hungary [ВП], заява № 25390/94, п. 34; Rotaru v. Romania [ВП], заява № 28341/95, п. 55; Maestri v. Italy [ВП], заява № 39748/98, п. 30).
У справі «Редакція газети «Правоє дєло» та «Штекель проти України» (заява №33014/05, п.п. 51, 52) Суд наголосив на тому, що саме законодавство повинно відповідати певним умовам «якості», зокрема, норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він повинен бути здатен – за потреби й за відповідної консультації – передбачати тією мірою, що є розумною за певних обставин, наслідки, які може потягнути його дія.
Отже, Закон має відповідати вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити – тією мірою, що є розумною за цих обставин – наслідки, до яких може призвести ця дія.
Суб’єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок ухвалення «неоднозначних» актів законодавства, особливо, якщо акт передбачає можливість обмеження прав особи, відтак, підлягають виправленню позиції, що можуть привести до негативних наслідків, зумовлених прийняттям акта, що містить норми права, які не відповідають критерію «якість закону».
У розумінні приписів частини п’ятої статті 4 Закону України «Про правотворчу діяльність» приватні виконавці, як учасники правотворчої діяльності, є заінтересованими особами, на яких вплине прийняття (видання) вищевказаного Законопроєкта з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У свою чергу, імперативними приписами статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Отже, приватні виконавці, як суб’єкти, уповноважені державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, під час виконання рішень мають право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних, а також уповноважені на вчинення певних реєстраційних дій у реєстрах.
Правові підстави порядок доступу приватних виконавців до електронних державних баз даних та реєстрів прямо передбачено Законами України та іншими нормативно-правовими актами, зокрема: Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про іпотеку» та іншими. Порядок доступу приватних виконавців до електронних державних баз даних та реєстрів окремо встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Таким чином, користування певними базами даних, єдиними та державними реєстрами є невід’ємною частиною діяльності приватного виконавця під час виконання його професійних обов’язків, спрямованих на забезпечення примусового виконання рішень. Більше того, отримання певних відомостей та здійснення окремих реєстраційних дій є прямими обов’язками виконавця, невиконання яких тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Саме у спосіб безпосереднього доступу до електронних баз даних та реєстрів здійснюється розшук боржників – юридичних осіб; розшук належного боржнику майна, право власності (спеціальне майнове право) на яке підлягає державній реєстрації; розшук майна боржника, що перебуває в інших осіб; виявлення частки учасника товариства; встановлення наявності/відсутності осіб, які заявляють право на майно боржника, як на спільну сумісну власність; вчинення дій щодо реєстрації обтяження та/або припинення обтяження майна, отримання інформації про місцезнаходження/реєстрації (місцепроживання) боржника та у передбачених законом випадках, інших зареєстрованих осіб; отримання інформації про зміну даних осіб (найменування, прізвища, ім’я, по батькові тощо), а також отримання інших відомостей, необхідних для належного виконання покладених державою обов’язків.
Приватні виконавці вчиняють дії та використовують відомості державних баз даних та реєстрів, доступ до яких надано в порядку встановленому законом для належного виконання професійних обов’язків, на всіх стадіях виконавчого провадження – від прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження і до його завершення. Усі дії приватних виконавців, пов’язані з доступом до відповідних реєстрів, отриманням відомостей та здійснення реєстраційних дій, відбуваються з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» та інших нормативно-правових актів, якими врегульовано питання інформаційної безпеки та порядку доступу до інформації, що міститься, зокрема в публічних електронних реєстрах.
Таким чином, діяльність приватних виконавців, пов’язана з безпосереднім доступом до державних баз даних та реєстрів при виконанні професійних обов’язків, є такою, що здійснюється відповідно до вимог закону, особами, яким надано таке право та з дотриманням порядку доступу до цієї інформації, установленого відповідно до законодавства.
Однак, невизначеність понять «несанкціоноване втручання», «несанкціонована діяльність з реєстрами» та «несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», та встановлення відповідальності за такі дії без чіткого розкриття поняття складу злочину створює надзвичайно великі ризики для діяльності осіб, які у своїй професійній діяльності використовують такі реєстри, зокрема, упереджене ставлення з боку правоохоронних органів, висування безпідставних, необґрунтованих підозр та обвинувачень через відсутність чітко сформульованих ознак об’єктивної сторони правопорушення.
З огляду на наведене, АПВУ в цілому підтримує основну ідею Законопроєкту щодо необхідності приведення законодавства про кримінальну відповідальність України у відповідність до Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Однак, констатуємо, що положення Законопроєкту потребують доопрацювання, зокрема, в частині визначення зазначених вище ключових понять, а також в частині відповідності принципу справедливості, виявом якої є питання відповідності покарання вчиненому злочину.
З повагою
Голова Асоціації приватних виконавців України
Оксана РУСЕЦЬКА