Міністерство юстиції розглянуло лист Асоціації приватних виконавців України від 07.02.2025 № 636/01-14 щодо надання роз’яснень законодавства та в межах компетенції повідомляє таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п’ятою цієї статті Закону встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа має винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання визначені частиною четвертою статті 4 Закону.
Відповідно до пункту 9 цієї частини, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
Рішення, які не підлягають примусовому виконанню приватними виконавцями визначені частиною другою статті 5 Закону. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового
управління.
При цьому слід зазначити, що загальна структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України». Відповідно до абзацу сьомого частини першої цієї статті зазначеного Закону органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України входять до структури Збройних Сил України.
Абзацом восьмим частини першої статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з’єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлює Закон України «Про оборону України».
Відповідно до абзацу вісімнадцятого частини першої статті 1 цього Закону, органами військового управління є Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та
мобілізації.
З огляду на це можна дійти висновку, що військові частини є окремими елементами в структурі Збройних Сил України, які не входять до складу органів військового управління.
При цьому варто зауважити, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 5 Закону, приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень, стягувачами за якими є органи військового управління.
Одночасно зазначаємо, що листи Міністерства юстиції України не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер.
В.о. директора Департаменту державної виконавчої служби Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п’ятою цієї статті Закону встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа має винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання визначені частиною четвертою статті 4 Закону.
Відповідно до пункту 9 цієї частини, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
Рішення, які не підлягають примусовому виконанню приватними виконавцями визначені частиною другою статті 5 Закону. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового
управління.
При цьому слід зазначити, що загальна структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України». Відповідно до абзацу сьомого частини першої цієї статті зазначеного Закону органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України входять до структури Збройних Сил України.
Абзацом восьмим частини першої статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з’єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлює Закон України «Про оборону України».
Відповідно до абзацу вісімнадцятого частини першої статті 1 цього Закону, органами військового управління є Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та
мобілізації.
З огляду на це можна дійти висновку, що військові частини є окремими елементами в структурі Збройних Сил України, які не входять до складу органів військового управління.
При цьому варто зауважити, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 5 Закону, приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень, стягувачами за якими є органи військового управління.
Одночасно зазначаємо, що листи Міністерства юстиції України не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер.
В.о. директора Департаменту державної виконавчої служби Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ